Деякі критикують те, що їм незрозуміло чи, навпаки, нудне своєю-таки зрозумілістю, без закодованих маніфестів і таємниць… Можна дуже довго сперечатися про смаки, про класику, про нове і старе у мистецтві. А можна просто подивитися і надихнутися зворушливістю картин представників унікального напряму – наївного живопису. Сюжети їх прості і зрозумілі кожному. Наївність міцно асоціюється з дитинством, а оскільки в кожному з нас – глибоко або не дуже – все ж живе маленька дитина, пропонуємо…
Валентин Губарєв – художник родом із Білорусі, який отримав визнання європейської публіки ще в далеких 90-х. Ігноруючи закони побудови композиції і перспективи, він зображує буденну метушню зі своєї точки зору. У побутових сценах відчувається легка іронія і добродушне ставлення до героїв. Сюжети хочеться розглядати, помічаючи нові деталі, які кожному з нас навівають спогади про щось своє, будь то картинки з дитинства або сучасного життя.








Як і багато інших наївних художників, Світлана Юрченко не вчилася академічного живопису, але її самобутня манера вже знайшла відгук у серцях багатьох. Милі композиції, намальовані аквареллю, по-дитячому щирі, пройняті вірою у дива, віддають теплом та любов’ю до навколишнього світу. У них кожен може впізнати себе, вирушивши в подорож у часі, доторкнутися до світлого і чарівного світу дитинства. У зворушливих малюнках переплітаються фантазія і реальність, мудрість і дитяча наївність, тут мирно уживаються казкові персонажі і дорослі, рибки, їжаки і собаки.






Українські та Американські митці
Далі розповімо про творчість художників-самоучок з України, США, Хорватії.Наїв на склі Івана Генералича
Лідер хорватських художників-примітивістів народився в простій селянській родині. Він закінчив п’ять класів і найбільший інтерес проявив до малювання. Батьки були бідними і не могли забезпечити дитину набором юного художника. Першими полотнами маленького Вані стали паркани, які він розписував вуглинками. Пізніше освоїв акварелі, але прославили його унікальні картини, написані маслом на склі. У 15-річному віці відбулася зустріч, яка визначила долю художника-початківця. У пошуках самобутнього таланту в глибинку заглянув художник-академік Крсто Хегедушіч. Вперше малюнки Генералича представлені на суд громадськості в 1931 році, а після виставок в Загребі та Парижі про нього дізналася Європа і весь світ.У ранньому періоді творчості яскраво виражена соціальна тематика, з великою любов’ю він зображує життя селян, якими були і його батьки. У його картинах – хроніка буднів і радостей сільських жителів: вони зайняті жнивами, збором врожаю, будівництвом будинку, пасуть худобу, вражені затемненням сонця …
Пізніше він все менше зображує людей, акцентує увагу на ліричних пейзажах, фіксує зміну настроїв природи, зображує натюрморти. Індивідуальна манера проявилася в казкових, фантастичних сюжетах – тут ми бачимо білого оленя і єдинорога, рожевого коня і червону корову, відьму і ліс зі снів …



Мальовничий світ квітів Катерини Білокур
Самобутній квітковий живопис провінційної українки захопила самого Пабло Пікассо. Всесвітньо відомий іспанець побачив картини Катерини Білокур на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року і назвав її геніальною. Але те, що вразило метра, у батьків художниці-самоучки викликало лише гнів і роздратування. Катерина Василівна народилася в селі Богданівка під Києвом. У сім’ї дотримувалися консервативних поглядів: дочка повинна вдало вийти заміж, вести господарство, виховувати дітей. На сімейній раді було вирішено, що заняття в школі їй ні до чого, а читати і писати її навчили вдома. Захоплення малюванням батьки вважали дурістю і карали: малюнки спалювали, а Катю били різками. Але художниця проявила завидну завзятість і відстояла своє право на творчість: доведена до відчаю докорами, вона спробувала втопитися. Її залишили в спокої. Тепер можна вільно відточувати мальовничі техніки, нехай і своїми силами, адже без атестата Катерину не прийняли в художнє училище.Провідником на велику художню сцену стала пісня Оксани Петрусенко “Чи я в лузі не калина була?”. Слова настільки вразили майстриню, що вона написала артистці лист і відправила свої картини. Співачку вразив талант та розчулила нелегка доля Катерини Білокур – вона вирішила їй допомогти і відкрила світові надихаючі квіткові фантазії.





Тепло і затишно: життєрадісні сюжети Бабусі Мозес
Бабуся Мозес – не псевдонім сучасної арт-діячки, так прозвали в народі Анну Мері Мозес, відому в середині ХХ століття художницю-самоука зі Штатів. А все тому, що малювати вона почала в похилому віці, встигнувши до 76 років поняньчитися з онуками. Приклад її життя і творчості – чергове підтвердження того, що для дійсно важливих справ не існує перешкод.Анна Мозес народилася в далекому 1860 році на околиці штату Нью-Йорк в родині фермерів. Про художню освіту можна було тільки мріяти – потрібно було думати про заробіток. Вона з 12-ти років працювала прислугою у заможних сусідів, освоївши тільки читання і письмо. У повсякденних турботах – клопотах по господарству, роботі на фермі, вихованні дітей – пройшла велика частина її життя. І тільки к 76 рокам, за порадою дочки, вона взялася за фарби та пензля. Малювала картини на подарунки близьким, а на ділі вийшло, що подарувала свою самобутню творчість всьому світу. Але про неї б ніхто не дізнався, якби не щаслива випадковість.
У 1938 році увагу колекціонера Луїса Калдора привернула барвиста картина, виставлена ??у вікні аптеки. У місцевих жителів він дізнався про автора, навідався до неї в гості і обіцяв прославити. У 80 років відбулася перша виставка художниці. До Бабусі Мозес прийшло світове визнання. Вона отримує державні премії та нагороди з рук Гаррі Трумена. Фірмові сюжети Бабусі Мозес – ідилічні пейзажі та побутові замальовки. Майстерно їй вдавалося передати атмосферу сонячних літніх днів і веселу метушню зимових свят. Американці полюбили дитячий, наївний живопис 100-річної художниці. У 50-х роках посуд, текстиль, подарункові листівки і поштові марки з її сюжетами розліталися з прилавків за лічені хвилини.Символічно, що останньою роботою Анни Мері Мозес стала “Веселка”, 1961 года. Картіна втілює наснагу, невгамовну енергію та оптимізм художниці, нагадує нам про те, що мрії здійснюються.




